Просто уявіть. І при цьому володієте всемогутністю. Ви можете створювати світи. Спостерігати за ними. Керувати ними. Руйнувати їх. Це повинно бути кумедним, але рано чи пізно набридне. Вивчати природу навколишнього вас дійсності вам нецікаво – на додаток до всього ви ще й всезнайко. Ви страждаєте від нудьги. Ваша вічність стає все більш прісної. Безсмертя, всемогутність і всезнання вже в тягар.
І що ж ви робите? Ви створюєте новий світ. Ні, цілий всесвіт. Задаєте вихідні умови, налаштовуєте параметри. І самі вступаєте в гру.
Ваш персонаж – випадковий, за замовчуванням має мінімум знань про ту реальності, в яку поміщений, і наділений мінімумом фізичних умінь. Пам’ять про вас цьому стерта абсолютно – це необхідно для повного занурення. Ігровий процес кінцевий – ну хоча б тут, хоча б на час, ви можете відчути красу смертності, невідання і безпорадності, відчути всю повноту смаку буття.
Основна мета відсутня, адже досягнувши її ви б вийшли з гри. І тому весь сенс зводиться до пошуку відсутньої мети.
Нарешті ви майже щасливі. Насолоджуєтеся відмінною графікою, непередбачуваністю сюжету і процесом пошуку сенсу. І лише скороминуща туга за чимось давно втраченим або забутого змушує вас іноді задумливо підіймати голову до неба…
Новини від “Батяр” в Facebook та Instagram. Підписуйтесь!
Читайте також: Вчинки людини – кращі перекладачі його відносин й думок
