Четвер, 13 Травня, 2021
додому Життя Чума, холера, "іспанка" | Пандемії, які змінювали світ

Чума, холера, “іспанка” | Пандемії, які змінювали світ

За останні два тисячоліття людство пережило не одну пандемію. Такі пандемії, як “Чорна смерть” (чума) у XIV сторіччі, холера у XIX сторіччі та “іспанка” у 1918-1920 роках призводили до великих демографічних втрат і трагедій. Кожна з них поставала викликом, який врешті-решт, завдяки намаганням побороти невидимого ворога, стимулював прогрес.

Розповідаємо, як вони змінили хід історії, вплинули на економіку і який відбиток залишили у світовій літературі та кінематографі.

“Чорна смерть”

Пандемія чуми 1347-1353 років, також відома як “Чорна смерть”, вважається переломним моментом в історії середньовічної Європи.

Хоча чума не була новою хворобою для Європи, адже у VI-VIII сторіччях так звана “Юстиніанова чума” забрала на континенті мільйони життів. Відтоді пройшло багато часу, про неї встигли забути.

Масштаб пандемії “Чорної смерті”, коли від хвороби померло близько 20% населення Європи, шокував європейців.

Водночас у поширенні епідемії не було чогось дивного, якщо поглянути на стандарти життя середньовічних міст і сел.

Люди жили в перенаселених будинках, які не провітрювалися і в які майже не потрапляло світло.

У селах один дах ділили з худобою. Міста були засмічені нечистотами, стічні канави, в які потрапляла кров забитих тварин, були джерелом жахливого смороду. Час від часу королі та феодали змушували своїх підданих прибирати місто, але за кілька днів відновлювалася попередня ситуація.

Все це створювало середовище для поширення різних хвороб. Смерть від кору, віспи, грипу, дизентерії, пневмонії чи звичайного бронхіту не була чимось дивним.

Рівень медичних знань часто базувався на творах античних авторів, таких як Гіппократ.

Лікарі давали рекомендації, але навіть не завжди оглядали людей. Як хірурги працювали цирульники, які пускали кров без дезінфекції, а для багатьох європейців доступними були лише послуги сільських знахарів.лікарі

Що ж до ізоляції, то це було лише з хворими на проказу у лепрозоріях, й подекуди владі доводилось докласти титанічних зусиль, аби зупинити розправу над цими людьми.

Вважається, що спалах чуми почався ще в 1330-х роках на території Китаю та Монголії, а до Західної Європи хворобу привезли наприкінці 1347 року екіпажі генуезьких кораблів з Криму.

Взимку 1347/48 років епідемія почалася в італійських портових містах та на островах, у Марселі та Барселоні, а влітку 1348 року вже вирувала по всій Франції, Англії та на Піренейському півострові, діставшись 1349 року частини Німеччини та Скандинавії.

Хвороба вразила Західну Європу після неврожаїв 1346-47 років, спричинених надмірно дощовим літом, тож в багатьох людей вже був слабкий імунітет через недоїдання.

“Не допомагали ані лікарі, ані ліки. Чи то сама хвороба невиліковна, чи то виною тому невігластво тих, хто лікував, але нікому не вдавалося осягнути причину захворювання”, – писав сучасник подій, італійський письменник Джованні Боккаччо у “Декамероні”.щур

“З’являлись якісь пухлини, які розросталися… народ називав їх чумні бубони”, – розповідав він.

Джованні Боккаччо описував бубонну чуму, яка супроводжувалася ураженням лімфатичних вузлів, де у так званих бубонах накопичувалися бактерії. В деяких випадках поширювалася ще легенева форма чуми, яка супроводжувалася кривавим кашлем.

“Лише деякі одужували, і майже всі помирали на третій день після виявлення ознак… Не тільки бесіда чи спілкування з хворими переносило здоровим хворобу і причину загальної смерті, але, здавалося, що один дотик до одягу чи іншої речі, якої доторкнувся чи користувався хворий, передавало хворобу тому, хто доторкнувся”, – згадував Боккаччо.тріумф смерті

Хвороба завдавала більшого удару мешканцям міст через скупчення людей та антисанітарію на вулицях, а також щурів, чиї блохи і були переносниками чумної палички Yersinia pestis, яка викликала хворобу.

Селянам щастило, якщо до села не приїздили заражені люди. Деякі поселення намагалися не допускати чужинців.

Але пандемія майже не залишила білих плям на мапі. Уникнення хвороби віддаленими селами у піренейських горах чи в Шотландії можна пояснити, але те, чому хвороба оминула Брюгге та Брабант у нинішній Бельгії, місто Сантьяго де Компостела в Іспанії чи Польське королівство, залишається таємницею.

Аби впоратися з чумою, міста розшукували лікарів і переманювали їх один в одного, сплачуючи послуги на пів року чи рік. Нерідко дозволяли лікувати і псевдолікарям, які заспокоювали наляканих людей.

Саме тоді, вперше в Авіньйоні за ініціативою Папи римського, з’явилися так звані чумні лікарі, які ходили в масці з довгим “дзьобом” для дихання, в який закладали різноманітні пахучі трави, аби запобігти зараженню.танок смерті

Пізніше у XIV сторіччі для них стане традиційним костюм зі шкіряних сорочки, штанів та високих чобіт, і маска з дзьобом, яка вже вкривала все обличчя.

Священники та монахи були однією з груп, яка найбільше постраждала. Вони були на похованнях, допомагали хворим.

В Англії втрати серед священників та монахів оцінювали у 40-50%. За більш точними статичними даними, у Франції у монастирі домініканців в Монпельє зі 140 монахів вижили лише вісім, у паризькому монастирі Дів Божих смертність 60%, а в Сен-Дені померли 30 монахів зі 100.

В уявленні середньовічної людини хвороба була Божою карою, а якщо помирають слуги Божі, то людство дуже розгнівило Бога. Масова смертність і зникнення в деяких місцях релігійної та світської влади було доказом, що це і є Апокаліпсис, а Страшний суд не за горами.коло життя

Джованні Боккаччо описував у “Декамероні”, як пандемія змінювала відносини між близькими людьми.

За його словами, у хворих часто була надія лише на допомогу небагатьох друзів, кількість яких стрімко скорочувалася, а в заможних людей – на слуг, які йшли на це заради грошей.

“Лихо виховало в серцях чоловіків та жінок такий жах, що брат залишав брата, дядько племінника, сестра брата і нерідко дружина чоловіка. Батьки уникали відвідувати своїх дітей і доглядати за ними”, – зазначав він.

На прикладі Флоренції, де жив Боккаччо, пандемія викликала різну реакцію. Частина мешканців намагалися втекти подалі, дехто ізолювався, деякі мешканці займалися покаянням перед Богом, а інші – гуляли та пиячили, аби встигнути насолодитися життям.знать

“Інші стверджували, що багато пити та насолоджуватися, гуляти з піснями та жартами, задовольняти за можливістю, будь-яке бажання, сміятися та насміхатися з усього, що трапляється, – найкращі ліки проти хвороби. І як казали, так у міру сил, робили. Удень та вночі, мандруючи з одного шинку до іншого, випиваючи без упину та міри”, – згадував письменник.

“Багато інших гуляли, тримаючи в руках хто квіти, хто пахучі трави, або якусь іншу духмяну річ, яку часто нюхали, вважаючи корисним освіжати мозок подібними ароматами – повітря здавалося зараженим і смердючим від запаху трупів, хворих та ліків”, – писав він.

На цьому тлі з Німеччини поширився так званий рух флагелантів. Це були релігійні фанатики, які збиралися у групи, ходили від міста до міста 33 дні (Христос прожив 33 роки).

“У рік 1348-й почали ходити люди, які займалися самобичуванням, й з’явилися вони, перш за все, в Німеччині. І люди робили публічне покаяння і били себе батогами зі шкіряними вузлами та залізними шипами так, що роздирали на шмаття свої спини та плечі. Водночас вони співали жалісливих пісень про народження і страждання Нашого Бога”, – писав французький хроніст Жан Фруассар.Жіля Лє Мюізі

Папа римський Климент VI доклав зусиль, аби побороти цей рух, який вважав викликом церкві, адже флагеланти придумували власні молитви, порівнювали свою пролиту кров з кров’ю Христа, почали стимулювали розкол серед священників.

Рух флагелантів підвищив рівень істерії в суспільстві. В деяких містах євреїв, жебраків та хворих на проказу почали звинувачувати в отруєнні колодязів, що начебто і призводило до хвороби.

Підозру щодо євреїв викликала менша смертність від чуми серед них. Це пояснюється ізольованим життям єврейських громад, та релігійними настановами мити руки зранку, після туалету, перед вживанням хлібу та митися перед Шабатом. У Страсбурзі, Ерфурті та Базелі на початку 1349 року єврейські громади знищили, людей спалювали живцем. Єврейське населення тікало у французьке місто Авіньйон, яке на той час було резиденцією Папи Римського.

“Хапали та спалювали євреїв, а їхнє майно відходило тим сеньйорам, у чиїх володіннях вони проживали. Винятком став лише Авіньйон та церковні землі, якими керували намісники Папи”, – зазначав Жан Фруассар у своїх “Хроніках”.чума в Бельгії

Папа Климент VI ще влітку 1348 року пригрозив відлучити від церкви тих, хто чинив насильство проти євреїв і назвав учасників погромів “спокушеними Дияволом”. Аби запобігти відлученню від церкви, в деяких містах влаштовували суди над євреями, а зізнання у злочинах проти християн вибивали тортурами.

Чумні погроми призвели до масової міграції євреїв з Німеччини до Польщі, де король Казимір III Великий ще до пандемії гарантував їм майнові права та безпеку. Польський хроніст Ян Длугош вважав, що причиною був вплив на короля його легендарної єврейської коханки Естерки Малах, реальне існування якої історики ставлять під сумнів, хоча король дійсно прославився бурхливими позашлюбними стосунками.Каземір 3

Деякі лікарі шукали шляхи, як побороти хворобу.

Папський лікар Гі де Шоліак, якого називають “батьком хірургії”, пережив чуму, розтинаючи бубони і припалюючи рани. Климент VI дозволив йому розтин тіл померлих, аби дізнатися причини хвороби – це було рідкісним дозволом на той час.

За порадою де Шоліака, Папа Римський самоізолювався у палаці і провів деякий час у приміщенні біля двох великих камінів.католицька церква

Ефективною відповіддю на поширення чуми того часу вважаються дії Венеційської республіки на чолі з дожем Андреа Дандоло (1342-1352).

Саме він вперше запровадив 40-денний карантин для всіх кораблів та екіпажів, які прибували з місць, уражених чумою. Люди та товари з карантинних кораблів зупинялися на острові Лазоретто. Тут же ховали померлих від чуми.

У Венеції заборонили торгівлю вином та азартні ігри, закрили борделі, створили спеціальні команди, які забирали мертвих на вулицях та в будинках. Боржникам списували частину грошей та звільняли людей з в’язниць. Ці заходи не запобігли великій смертності у місті, яке було центром середземноморської торгівлі, але, ймовірно, могли врятувати багатьох.Венеція

Хоча загальні втрати від пандемії оцінити важко, через відсутність точних даних про чисельність населення, можна сказати, що пандемія 1347-1353 років та наступні, менші за масштабом епідемії XIV-XV сторіччя , призвели до демографічної кризи, з якої Європа вибралася лише у XVI сторіччі.

Згідно з даними, зібраними італійським істориком Паоло Маланімою, у період з 1300 до 1400 років населення Англії та Уельсу скоротилося з 4,5 млн людей до 2,7 млн, Шотландії – з 1 млн до 700 тисяч, Франції – з 16 до 12 млн, італійських держав – з 12,5 млн до 8 млн, держав на території Іспанії – з 5,5 млн до 4,5 млн, а на території Німеччини – з 13 до 8 млн.ілюстрація

Населення Франції, Іспанії, Італії та Німеччини перевищило рівень 1300 року лише у XVI сторіччі, а Англії та Уельсу – на початку XVII сторіччя. Також рівень урбанізації у Франції впав з 5,2 до 4,7%, в Англії та Уельсі з 4 до 2,5%, в іспанських державах з 12,1 до 10,2%, центральній та північній Італії з 18 до 12,4%.

Загалом населення Європи, без врахування Росії, за XIV сторіччя впало з 78,7 до 56,85 млн, тобто приблизно на 28%. Звичайно, це не означає, що населення скоротилося лише через чуму, адже була Сторічна війна, інші конфлікти, епідемії та голодні роки. Втім, Паоло Маланіма припускає, що смерть 20-25% європейців за час пандемії 1347-1353 років є реалістичною цифрою.

Епідемія мала складні демографічні наслідки через високу дитячу смертність. У заможних селянських родинах тоді зазвичай було 6-8 дітей, з яких до дорослого віку доживала половина. У бідних селян – менше. Ті, хто вижив, надто цінували можливість жити, і по завершенню пандемії укладалися шлюби і народжувалися діти.

Враховуючи високу народжуваність тих часів, західноєвропейські народи могли швидко відновити попередню чисельність населення, але цьому завадили наступні епідемії чуми, які забирали менше життів. Уже після завершення “Чорної смерті” в Англії за період з 1351 по 1485 рік чуму фіксували щонайменше 30 років.ремісники

Стагнація і наслідки пандемії суттєво змінили вектор економічного розвитку в Європі. Перші роки після пандемії стали золотою добою для тих майстрів ремісницьких товарів у містах, яким вдалося вижити.

Річ у тому, що смертність серед знатних та королівських родин під час пандемії була невеликою – у порівнянні з бідняками.

“У місті та окрузі Флоренції без різниці статі та віку з п’яти людей загинули троє і більше. Скоріше за все за рахунок простолюдинів, ніж середніх прошарків та верхів, тому що біднякам довелося особливо погано, зараза поширювалася серед них раніше, і допомоги вони отримували менше”, – писав тогочасний італійський хроніст Маттео Віллані, який і сам став жертвою чуми 1363 року.

Багатіям та феодалам було легше ізолюватися в своїх будинках чи палацах. Від чуми, наприклад, померли король Кастилії Альфонсо XI та королева Наварри Жанна II, московський князь Сімеон Гордий, донька англійського короля Едварда ІІІ, син візантійського імператора, але цей перелік не був дуже довгим.

Гроші, які мали багатії, феодали та королі, за час пандемії нікуди не поділися. Вони успадкували статки тих представників своїх династій, яким не пощастило.

Споживання ремісницьких товарів зростало, й в перші роки після пандемії в рази зростали доходи майстрів. Зростали і доходи їхніх помічників.перші роки після пандемії

Цей процес не тривав довго. Висока смертність призвела до збільшення кількості золота та срібла на душу населення, що призвело до зменшення його ціни та разом із зростанням зарплат спровокувало інфляцію.

“Дуже довго майже всі товари коштували вдвічі більше, ніж до епідемії, вартість праці та всілякої ремісницької та замовної роботи зросла у понад два рази проти звичайної ціни. По всіх містах серед мешканців були сварки і позови через спадщину”, – писав Маттео Віллані, описуючи реалії Італії.

Міграція селянських дітей, які шукали щастя і намагалися стати ремісниками, помічниками в майстрів, прискорилася, але згодом на шляху до кар’єри майстра виникла низка обмежень.

Запроваджувалися обмеження на вступ до гільдій та цехів майстрів, аби запобігти конкуренції та передати статус майстра нащадкам, помічники майстрів могли залишатися у цій ролі вічно, хіба що їм пощастить стати зятем майстра.

Вважається, що ця ситуація стримувала нові технологічні розробки та завдавала шкоди економічному розвитку.селяни

В аграрному секторі, де на той час працювало 90% населення, також було зростання доходів. Селяни, яких стало значно менше, розуміли, що без їхньої праці землевласникам не зібрати врожай.

Втім, зростання доходів селян відставало від зростання доходів у місті, а ціни на сільськогосподарську продукцію через демографічні втрати і зменшення покупців впали. Попри низькі ціни на зерно, селянин годував свою родину і мав надлишок для реалізації на ринку. Врожайність покращилася.

Землевласники програли. Мусили платити більше сільськогосподарським робітникам.

Доходи англійських землевласників впали на 20% у 1347-1353 роках. Це був виклик аристократичному стилю життя землевласників, які почали вимагати відновлення “правильної” соціальної ієрархії.

Сучасники зі знатних родів писали про нахабність селян, які не бажали працювати за невеликі гроші, а королі Англії та Франції видавали ордонанси, якими вимагали від селян працювати за плату, характерну до часів перед пандемією.селянські повстання

Після пандемії селянин у Європі почувався вільнішим і більш затребуваним, віра у значущість власної праці суттєво зросла, як і зросла любов до свободи, адже чума продемонструвала – перед смертю всі рівні.

Утиски, які згодом селяни зазнавали від феодалів, намагання запровадити величезні податки, зустрічали спротив та провокували повстання – так було у Франції 1358 року під час “Жакерії”, і з повстанням Уота Тайлера в Англії 1381 року.

Пандемія стала для багатьох свідченням несправедливості існуючої соціальної ієрархії, тож недивною була поява проповідників проти неї таких як Джон Болл в Англії, ідеологів реформації церкви – Джона Вікліфа в Англії та Яна Гуса в Чехії, а пізніше розмах таких рухів, як гусити у Чехії або визвольний рух на чолі з Жанною д’Арк у Франції.

Окрім того, медицина, яка зазнала цілковитої поразки у боротьбі з чумою, почала змінюватися на користь лікарів з практичними знаннями, які вже не тільки намагалися запобігти хворобі, але й вилікувати її, а хірургія отримала імпульс для розвитку.

Пройдуть сторіччя, перш ніж людство зможе знайти засоби проти чуми, але основа для цього прогресу почала закладатися за результатами програної “Чорній смерті” битви.

Що подивитися на цю тему

Одним з найкращих фільмів в історії кіно вважають “Сьому печатку”(1957) шведського режисера Інгмара Бергмана, дія якого відбувається у XIV сторіччі.сонце високо

Лицар Антоніус Блок, який повернувся з хрестового походу, мандрує країною, ураженою епідемією, розгулом інквізиції та насильства, і зустрічає Смерть. Він пропонує їй зіграти в шахи, якщо програє – Смерть зможе забрати його.

На створення цього фільму Інгмара Бергмана надихнула фреска “Смерть, яка грає в шахи” у старій церкві Тебю біля Стокгольма.

Назва фільму відсилає до “Одкровення Йоанна Богослова” про кінець світу. Фільм відображає філософські роздуми про сенс життя та пошук істини на тлі середньовічних подій. Дискусії про його значення та про персонажів тривають десятиріччями.сьома печатка

Сцени у фільмі – гра зі смертю в шахи і “танок зі смертю” – набули популярності у мистецтві саме внаслідок епідемій чуми у XIV-XV сторіччях.

За цей фільм Інгмар Бергман отримав спеціальний приз журі Каннського фестивалю. Відтоді він вважається одним з найкращих режисерів авторського кіно.гра в шахи

У документально-художньому серіалі BBC “Найгірше століття світу” (World’s Worst century, 2004), який розповідає про буремні події XIV сторіччя є серія “Чорна смерть” (Black Death).

У ній з пітьми середньовіччя виринають сучасники тих подій – такі як італійський письменник Джованні Боккаччо або французький лікар Гі де Шоліак, які розповідають про лихо, якого зазнала Європа.

Ці свідчення сучасників доповнюються коментарями сучасних науковців – медиків та істориків – про причини поширення чуми та її наслідки для суспільства та економічного життя континенту.

Що почитати

Є чимало літературних творів, дія яких відбуваються під час чуми.перший день Декамерона

Збірка “Декамерон” Джованні Боккаччо, написана безпосередньо під час пандемії у 1348-1353 роках. Її вважають шедевром італійської літератури і енциклопедією життя італійців того часу.

Книга розповідає про групу молодих дівчат та хлопців з Флоренції, які залишили охоплене чумою місто, і на заміській віллі розповідають одне одному історії з життя.

Для тих часів подібна збірка була тріумфом життя у часи панування смерті та викликала гнів церкви через сексуальну відвертість, історії про кохання, жарти і глузування з кліриків.Джованн Боккаачч

“Чим слабше надія, тим сильніше кохання”, – писав Боккаччо, і його книга мала надзвичайно життєствердний вплив на освічених європейців тих часів.

Саме цього письменника та його друга, поета Франческо Петрарку вважають одними з перших представників гуманізму та епохи Відродження в літературі.мініатюра

На тлі пандемії коронавірусу зросли продажі роману-хроніки “Чума” французького письменника Альбера Камю. Епідемія чуми розгортається у цьому романі в алжирському місті Оран в 1944 році, хоча географія немає особливого значення – роман про універсальні цінності та виклики. Чума – уособлення зла, а герої проходять випробування на шляху боротьби з ним.

Українське видавництво “Фоліо” 2020 року випустило новий наклад роману.щоденник чумного року

Данієль Дефо у своєму історичному романі “Щоденник чумного року” (1722 рік) відтворює події великої епідемії чуми у Лондоні 1665 року, яка забрала життя приблизно 100 тисяч людей. Вважається, що за основу він міг взяти щоденник свого дядька, адже на момент чуми самому письменнику було лише 5 років.

“Навіть вигляд Лондона дивним чином змінився… Можна сказати, що весь Лондон був у сльозах”, – писав письменник про ті події.Італфйська родина

Роман “Заручені” Алессандро Мандзоні (1827-40 роки), який розповідає історію двох закоханих на тлі переслідувань, голоду, чуми та повстань у Мілані XVII сторіччя, вважається одним з найкращих творів італійської літератури.

“Сюжети та персонажі вигадані. Але про Італію відповідного періоду вони розповідають те, про що історичні книги з такою визначеністю до нас просто не доносять”, – характеризував цей роман Умберто Еко.

До речі, це один з двох найулюбленіших романів Папи Франциска (другий – це “Божественна комедія” Данте Аліг’єрі), він постійно цитує його.

2015 року Папа Римський попросив закохані пари читати “Заручені” перед весіллями, а у березні 2020 року згадав про роман на тлі пандемії коронавірусу в Італії.

“Дякую священникам, які винаходить тисячі способів, щоб бути ближче до людей, щоб вони не відчували себе залишеними, дякую священникам з апостольським натхненням, які зрозуміли, що за часів епідемії не можна бути “доном Аббондіо (негативний персонаж “заручених”. – Ред.), – сказав Франциск.заручені

Холера: “найкращий санітарний реформатор”

У XIX сторіччі все ще траплялися епідемії чуми, але на перше місце вийшов новий ворог – холера.

Збудником цієї хвороби є холерний вібріон. Холера призводить до ураження кишківника, діареї, нудоти та зневоднення організму.

Причиною поширення холери була відсутність очищення води та каналізації у великих містах та рівень гігієни того часу. Холера, яка є ендемічною для забрудненої долини Гангу в Індії, з 1817 року почала інтенсивно поширювати поза Азією.

За сторіччя відбулося п’ять холерних пандемій, чотири з яких завдали удару Європі, зокрема, й призвели до тисяч смертей в Україні.поштова листівка

Під час першої пандемії хвороба поширювалися в Індії та на Близькому сході через індуїстських та мусульманських паломників.

Незабаром вона дісталася до південних регіонів Російської імперії. Під час другої холерної пандемії (1826-1837) через переміщення британських колоніальних військ торговими шляхами хвороба поширилася на Європу, Східну Азію та Африку, емігранти з Ірландії занесли іі до США, з Британії – до Австралії.

У Російській імперії пандемія викликала так звані холерні бунти, під час яких незадоволені карантином повсталі мешканці та військові громили лікарні та аптеки, вбивали офіцерів, чиновників та лікарів, підозрюючи, що ті їх труять.тимчасовий шпиталь

Третя холерна пандемія, яка тривала з 1846 по 1860 роки, вважається найбільш смертельною.

Йдеться про мільйони жертв. Водночас саме цей період став “моментом істини” для боротьби з нею, і тут прикладом стала Британія. Тоді газета The Times назвала холеру “найкращим санітарним реформатором”. І мала рацію.умови життя

Британський економіст Едвін Чедвік, який з 1833 року був головним комісаром Королівської комісії у справах бідних, після першої епідемії холери у Британії 1831-1832 років почав боротися за покращення санітарних умов у місті.

У 1842 році він представив у парламенті доповідь “Санітарні стандарти робочого населення”, в якій пов’язав поширення хвороб з умовами життя малозабезпеченого населення, пізніше домігся ухвалення закону, який забезпечував постійне водопостачання в будинки та створення каналізаційних колекторів.

В 1848 році він домігся ухвалення закону про охорону суспільного здоров’я – першого британського закону, в якому держава брала на себе обов’язок піклуватися про охорону здоров’я. У країні створили управління охорони здоров’я.Едвін Чедвік

Чедвік багато зробив для забезпечення санітарних норм в Британії. На жаль, він був прихильником стародавньої теорії поширення хвороби через міазми (уявлення про поширення через зараження повітря наявними нечистотами, трупами, продуктами гниття) і домігся очищення старих вигрібних ям, наслідком чого стало збільшення забруднення Темзи нечистотами.

Так чиновник ненавмисно нашкодив справі, за яку боровся, і результат не забарився.

Насправді не було нічого дивного, що спалахи холери викликали велику смертність у такому перенаселеному місті як Лондон.

Тоді це було найбільше місто на планеті з 2,5 млн мешканців. Річка Темза постійно забруднювалася нечистотами, недоїдками, промисловими відходами, в ній плавали залишки свинячих та коров’ячих туш, трупи тварин, щурів, а іноді й утоплеників чи трупів вбитих людей.

“Через все місто, замість чудової та прохолодної річки, несла свої каламутні води канава з нечистотами”, – описував ситуацію Чарльз Дікенс у романі “Крихітка Дорріт”.Батько Темза

Проблема була у тому, що воду Темзи мешканці міста використовували для пиття.

1854 року, коли спалах холери стався в лондонському районі Сохо, лікар Джон Сноу вирішив, що настав час довести його теорію про поширення холери через забруднену воду.

Він висунув її ще 1849 року у книзі “Про способи поширення холери”, в якій також стверджував про передачу хвороби через брудні руки та виділення хворих.

“Ніщо так не сприяє поширенню холери, як нестача особистої охайності. Постільна білизна майже завжди забруднюється холерними виділеннями, позбавленими кольору та запаху, а руки людей, які доглядать за пацієнтом, забруднюються так, що вони цього не помічають. Якщо вони не будуть постійно охайними, не митимуть руки перед споживанням їжі, то обов’язково проковтнуть частину виділень, а частину їх залишать на їжі, яку їстимуть інші члени родини”, – писав Сноу.Джон Сноу

Під час спалаху холери в Сохо, який забрав сотні життів, Сноу провів справжнє розслідування, аби виявити джерело зараження холерою.

Лікар склав мапу району, позначив на ній водозабірні колонки та будинки з померлими від хвороби і виявив, що більшість жертв епідемії жили поряд з однією колонкою на Брод-стріт (нині Бродвік-стріт).

Джон Сноу переконав місцеву владу закрити колонку, і епідемія згасла за три дні. Хоча сам лікар вважав, що епідемія могла піти на спад через втечу населення з району і писав про неможливість “встановити, чи було джерело води заражене холерою”, цей випадок збільшив кількість прихильників його ідей про поширення хвороби через воду.

Проте вирішальну роль у створенні каналізаційної системи і перемозі над холерою зіграло спекотне літо 1858 року, яке увійшло в історію як “Великий сморід”. Температура сягала 30 градусів, Темза зацвіла, і все, що плавало та смерділо у річці, оповило місто нестерпним смородом.Смерть на водах

Багаті мешканці залишали місто, але парламент і уряд працювали. Після кількох тижнів “Великого смороду” канцлер скарбниці Бенджамін Дізраелі запропонував Палаті громад вирішити проблему, виділивши гроші на будівництво централізованої каналізації.

“Ця річка, яка так довго приносила радість англійцям, яка досі асоціювалася з великими досягненнями наших торговців і чудовими рядками наших поетів, перетворилася в Стігійське болото (згадка про твір Данте Аліг’єрі “Божественна комедія”), з якого нестерпно, жахливо тхне… Це велике місто поглинув страх перед епідеміями”, – заявив він.

Парламент ухвалив закон про фінансування будівництва каналізації та очищення Темзи.будівництво каналізації

З 1859 року під керівництвом Джозефа Базелджета почалося спорудження лондонської каналізації, незабаром нечистоти зникли з центрального Лондона.

Холера повернулася ще раз 1866 року у бідні східні райони міста. Спеціальна комісія з’ясувала, що саме цей район не був під’єднаний до нової каналізації, мешканці споживали забруднену фекаліями воду. Після цього вже навіть скептики повірили у теорію Джона Сноу про передачу холери через забруднену воду. На жаль, він не дожив до того часу.Робет Кох

А 1883 року німецький вчений Роберт Кох під час експедиції в Індію відкрив холерний вібріон і повністю підтвердив ідеї Сноу про передачу його через воду та їжу.

Пандемії холери протягом XIX сторіччя часто призводили до повстань, місяцями могли паралізувати життя окремих європейських міст.

Проте економічну шкоду від них підрахувати важко, бо вони зазвичай охоплювали різні країни на невеликий проміжок часу, а також через брак надійної статистики.

Втім, існує приклад Гамбурга, який тяжко постраждав через дії міської влади наприкінці ХІХ сторіччя, адже запровадження систем водопостачання та каналізації відбувалося лише після протистояння.роздавання води

Спекотного літа 1892 року під час пандемії холери у Гамбурзі померли понад 8000 людей. Причиною було те, що міська влада досі вірила в міазми, не бажала роками споруджувати нову систему водопостачання з технологіями фільтрації води, а коли почалася біда – не бажала запроваджувати карантин і приховувала інформацію про смертність, аби не нашкодити економіці.

Незабаром лікарні були переповнені хворими, вже за перший тиждень спалаху сотні людей померли.

Німецький уряд ізолював Гамбург і від всієї Німеччини, і від всього світу, що завдало удару по економіці міста, яке залежало від роботи порту. Канцлер надіслав команду лікарів на чолі з Робертом Кохом, на той час директором інституту інфекційних хвороб.

Вчений змусив міську владу запровадити карантин, припинити торгівлю і роботу підприємств, проводити дезінфекцію, ізолювати хворих, роздавати свіжу очищену воду мешканцям і вчити їх мити руки після туалету.

Чиновники, які вірили в міазми, мусили піти з посад. Ударними темпами в Гамбурзі побудували фільтрувальну станцію, створили міський інститут гігієни, почалася реконструкція нетрів.Кох у Берліні

Роберт Кох переміг – це був останній великий спалах холери в Німеччині. Після невеликих економічних труднощів, 1894 року Гамбург повернувся до бурхливих темпів зростання, які тривали до початку Першої світової війни.

П’ята холерна пандемія (1881-1896) була останньою, яка серйозно зачепила Західну Європу. Міста вдосконалювали каналізацію та водопостачання.

А от мешканцям Російської імперії так не пощастило – там від холери помирали ще довго.холера у Росії

Що подивитися та почитати

Мультфільм “Історія холери” (2011) розповідає історію хлопчика, який виявив у своєму селі спалах холери і допоміг подолати його. Протягом 4 хвилин глядач дізнається основну інформацію про шляхи поширення хвороби та боротьби з нею.

Цей мультфільм створив ізраїльський аніматор Йоні Гудман в рамках проєкту Global Health Media. Хоча фільм створювався для аудиторії з країн, де подекуди централізовані каналізація та водопостачання залишаються розкішшю, він буде корисним і для глядачів з України, які не зважають на мух, що сідають на їжу.

Спалахи холери неодноразово ставали сюжетним тлом у відомих літературних творах та їхніх екранізаціях.

Це, наприклад, романи “Кохання під час холери” колумбійського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса та “Розмальована вуаль” британця Сомерсета Моема, де головні персонажі – лікарі, які борються зі спалахом холери. Здебільшого ці романи – про особистий вибір, кохання та відданість.

Вони екранізовані – 2006 року вийшов фільм “Розмальована вуаль” за участю Наомі Вотс та Ендрю Нортона, а 2007 року – “Кохання під час холери” за участі Хав’єра Бардема, Джованни Меццоджорно та Бенджаміна Бретта.вершник на даху

Дія роману французького письменника Жана Жіоно “Вершник на даху” розгортається під час холерної епідемії 1832 року у Провансі, куди втік молодий італійський революціонер, який закохується в місцеву маркізу. 1995 року роман екранізував французький режисер Жан-Поль Раппно з Жюльєт Бінош та Олівьє Мартінесом у головних ролях.

Ще один цікавий роман – “Історія чорної шапочки” італійського письменника Джованні Верга, який розповідає про кохання 16-річної послушниці монастиря та студента на тлі спалаху холери на Сицилії 1854 року.

Екранізував його італійський режисер Франко Дзеффірелі у 1993 році – під назвою “Горобець” у світовому прокаті.

“Іспанка”: хвороба, яка “любить боротьбу”іспанський грип

Пандемія “іспанського грипу” (вірус A/H1N1) у 1918-1920 роках часто називають найбільш смертельною пандемією в історії людства.

Науковці вважають, що перехворіли понад 500 млн людей, а Всесвітня організація охорони здоров’я 2005 року оцінила кількість жертв пандемії у 40-50 млн. Для порівняння, на фронтах Першої світової війни загинули 10 млн військових, ще 7 млн зникли.

Особливістю було те, що найбільша смертність спостерігалася не серед літніх людей та дітей, як до того було із грипом, а серед фізично здорових 18-40 років.

Наприклад, згідно з даними 1918 року про смерть 272500 чоловіків від цієї хвороби в 30 штатах США, 49% померлих складали чоловіки віком від 20 до 39 років, 18% діти до 5 років і 13% – люди старші за 50 років.

Смерть часто наступала через розвиток пневмонії та потужну імунологічну реакцію (гіперцитокінемію) на неї, наслідком якої були заповнення легень рідиною та кровотеча з легень.

Батяр у Telegram:point_right: https://t.me/lvivbatyar

На основі: https://www.bbc.com/ukrainian/features

Христина Карп'юк
Христина Карп'юк
Мешканка культурної столиці України. Львів'янка, яка пишається своїм містом. Маю, що розказати та чим закохати Вас у старовинне та водночас надзвичайно модернове місто Лева.

Most Popular

Recent Comments